ордер

(лат. — порядок, стрій)

1. У широкому розумінні — єдність конструкцій і пластичних форм.

2. Стала система стояково-балкових конструкцій, підпорядкована закономірностям певної образної доктрини, згідно якій розміри визначаються залежно від модуля, набуваючи конкретні пропорції. В основу класичного ордера покладено художньо розроблену підпору з базою і капітеллю (колонна), яка підтримує балкове перекриття (антаблемент). Ордерними частинами являються підніжжя (крепіда, стереобат, стилобат, цоколь), а також завершення (фронтон, парапет, аттик тощо). Подібна система зберігається на стіновій площині, де замість колон можуть виступати тричетвертні колони, напівколони або пілястри. Різновидом ордера виступають і структури, пов'язані з арковими конструкціями. Розвиток О. у Старому Світі почався у Стародавньому Єгипті (докл. див. єгипетський ордер). Найвідомішими є архітектурні ордери, розроблені в античній Греції — доричний, іонічний та корінфський, які були доповнені у Стародавньому Римі тосканським і композитним. Вони були засвоєні та збагачені в ренесансній, бароковій та класицистичній архітектурі Європи і Латинської Америки, а їх розуміння доповнено безколонним (докл. див. астілярний ордер). Поняття О. припустимо застосовувати і для тих стояково-балкових систем, що мали місце у Стародавніх Китаї та Індії, Ахеменідському Ірані та інших країнах.